Вiра Горбатюк - Алла Вишнева
Mузичні Aдреси Kиєва
1. вул. Г. Сковороди №2, Києво-Могилянська Академія
В. Брюховецький (доктор філологічних наук, перший президент НаУКМА)
"Очевидно, що в сучасних умовах не можна копіювати ХVІІ-XVIII століття, бо було б смішно, як би ми це робили. Але ті традиції музичні, які закладалися в давній Києво-Могилянській академії, які пронизували все життя Києво-Могилянської академії, вони сьогодні так само живі тут. Ну, от, коли заходиш в Конгрегаційний зал і розумієш, що тут співав хор Києво-Могилянської академії і що ці стіни … знаєте, стіни, вони теж живі, вони вбирають навколишні звуки і якась пам`ять у них є, пам`ять про Березовського і про Веделя, і про Сковороду, і про той спів, який тут лунав. А я ж бачу, різні люди приходять і всі вони якось виструнчуються і замовкають у цих стінах. А тому що існує якась таїна … Все закарбоване у цих стінах, воно впливає, безперечно, і ми йому підкоряємось психологічно, бо ця гармонія тут панує всевладно".
2. вул. Межигірська №1, Контрактовий будинок
Т. Гнатів ( професор Національної музичної академії ім. П.Чайковського)
"Найхвилюючою подією, яка буквально збудоражила місто, був приїзд до Києва у 1847 році Ференца Ліста. Квитки були розпродані заздалегідь. З київських газет дізнаємося, що на перший концерт «квитків ухвалено було 600 з поваги до публіки, щоб не душили одне одного і не розплющували. В залі опинилося 800 чоловік.
Контрактова зала являла в ту хвилину цікаве видовище. Призначена для купівлі і продажу, обведена довкруж окрайкою крамничок з чепчиками, фарфоровим посудом, гумоеластичними калошами, бухарськими халатами, персидськими килимами та різною дрібнотою – ця зала перетворилася раптом на храм. З`явився і жрець його, здивований таким сусідством. Ліст сів, труснув своєю гривою, поклав свої віщунські персти на клавіші, і струни забриніли …"
3. вул. Рейтарська № 13
К. Давидова ( внучата племінниця П. І. Чайковського)
"Весь этот второй этаж занимала наша семья. Вот это столовая, где мы находимся, она переделена сейчас. К ней примыкал зал. Он был шире, чем эта столовая, конечно, на три больших окна. Музыкальные встречи устраивались по пятницам. В Киеве очень хорошо знали эти давыдовские пятницы. Собирались певцы, музыканты, композиторы. Постоянно бывали концерты с участием артистов оперного театра. Пела Валицкая – звезда оперы. Играл известный пианист Александр Зилоти, двоюродный брат Рахманинова, бывал и Рахманинов, а также Глазунов и Гречанинов. Посещал наши вечера дирижер и директор Московской консерватории Василий Сафонов, многие знаменитые артисты … И обязательно пили чай. Подавали печенье, варенье в красивых вазочках. Помню, нам, детям, стук посуды спать не давал."
4. вул. Велика Васильківська №53/3, Театр оперети (бувший Троїцький народний будинок)
І. Козловський (співак):- Вы сапрашиваете, что было в Троицком Народном Доме? Возможно, это был взрыв необычайный для моей души. Шел спектакль «Вий». И в первом акте бурсаки выходят, и там запевал один чудный голос, как сейчас помню, запевал «Ой, гоп, мої гречаники» и долго-долго ноту он держал – фермато. И на сильной доле, на первуй четверти, значит, «Ой, гоп та й помалу, як пошилася ще змалу, як пошила та й наділа, кажуть люди, що до діла …». И тут весь хор и оркестр, и он: «Гоп, мої …». И вот это «Гоп!», я не утерпел, мне было, я не знаю, вероятно, лет 14, и я толкнул так крепко справа и слева сидящих от меня … Ну, действительно, я то ведь внутренне ритм почувствовал и не мог сдержать себя не быть участником происходящего на сцене.
5. вул. Академіка Ромоданова № 2
О. Міньківський (хоровий диригент)
"1918 – 1920 роки в Україні були дуже суворі … голод, холод, жорстока громадянська війна. Не дивлячись на скруту, учительська семінарія працювала. І я був юним учнем у ній. Після зимових канікул дізнався , що всі музичні дисципліни у нас буде викладати Леонтович Микола Дмитрович. Почувши цю новину, я негайно побіг до великої їдальні, у якій завжди юрмилися семінаристи. Хто пив чай, а хто просто гарячу воду, щоб зігрітися. Підійшов і я до крану з кухлем в руках. Аж бачу, неподалік стоїть незнайомий чоловік теж з кухлем і ніяково поглядає навколо. Вочевидь, теж хоче погрітися окропчиком, мабуть, і цукру не має. Тож я і запропонував йому грудочку свого. Він якось несміливо посміхнувся, взяв той цукор, потім, щиро подякувавши, відійшов у куточок. А хлопці мені на вухо пошепки: «Це ж Леонтович!» Я й отетерів …"
6. Музичний провулок
Така адреса не значиться в жодному сучасному довіднику, але є однією з найвизначніших в літопису музичної культури Києва.
П. Майборода (композитор) :- Музичний провулок … він починався десь метрів за 200-300, якщо підніматися з Хрещатика по вулиці Свердлова (зараз Прорізна – ред.) туди, де тепер двір Укртелерадіо. Там до війни була Державна консерваторія імені Петра Ілліча Чайковського.
Я шукав той Музичний провулок, коли вперше приїхав до Києва на вступні екзамени до консерваторії. То було в 1936 році. Зеленим юнаком, сповненим рожевих надій, я переступив поріг консерваторії, будучи впевненим, що я поступлю на перший її курс. Адже я закінчив середню школу-десятирічку круглим відмінником і вважав, що я маю певні підстави вступати до консерваторії без екзаменів. На екзаменах я, як кажуть, провалився.
7. вул. Івана Франка № 25/40, будинок Н.Г. Рахліна
І. Блажков (диригент) :- Яким був Рахлін? Він поєднував у собі актора, драматичного режисера і великого диригента.
В. Боровик (артист оркестру, віолончель) :- Багатьом це явище незрозуміло. Все місто знало, що два-три дні репетирували одну сторінку, а потім грали решту без репетицій. Але треба було знати той його оркестр і його самого. Він годинами міг ліпити образ звуку… Вступ першої частини Шостої симфонії Чайковського – соло фагота він шукав все своє життя. Він міг годину тримати весь оркестр і репетирувати лише один удар гонгу у фіналі перед хоралом тромбонів. Бачили б ви його обличчя на концерті, коли ударник знаходив той самий звук, що був потрібний для даного настрою!
А незабутній фінал Дев`ятої симфонії Бетховена! Такого чуда ніхто, мабуть, не створював. Його речитативам (віолончелі і контрабаси) позаздрили б навіть грецькі оратори. Яка кількість мовних штрихів!
8. Володимирський узвіз №2, "Солов'їна домівка"
Пестливу назву надали їй у перші повоєнні роки ІІ-ї світової артисти Українського народного хору. Новостворений колектив на чолі з Г. Верьовкою, а також Капела бандуристів України під орудою О. Міньківського і Український ансамбль танцю під керуванням П.Вірського були її першими мешканцями у визволеному Києві. А якщо точніше, то ці славні колективи тут набували того мистецького неповторного обличчя і художньої довершеності, які й уславили їх в усьому світі.
Але, як потім згадували очевидці: «коли вперше зайшли сюди, глянули … а всередині ні вікон, ні дверей, ні підлоги … Стіни покриті сажею, усе просякнуто горілим духом. Закачали рукави, винесли брухт, витесали й поклали дошки. Вискребли, вимили, що тільки можна було, поприбирали, пофарбували. А солов`ї так заливалися, що й самим співати захотілося. Та й «Солов`їна домівка» вже стала придатною для репетицій».
9. вул. Саксаганського №95, музей Миколи Віталійовича Лисенка
Ю. Белякова:- Саме життя вимагало того, що у Києві повинен бути музей основоположника української професіональної музики Миколи Віталійовича Лисенка. Саме на ньому лежала історична місія створити підвалини української професіональної музики, яка до нього не існувала, і навіть прокласти шляхи тим, хто ще прийде за ним, на рівні світової музичної культури.
10. вул. Хрещатик 15, Михайло Гришко
Завершуючи подорож музичним Києвом, зупинимось біля будинку за адресою Хрещатик, 15. Це Пасаж, четвертий за номером парадний вхід. На ньому дві меморіальні дошки, які свідчать про те, що тут мешкали визначні українські співаки Борис Гмиря і Михайло Гришко. Обидва, тоді солісти Київської опери, оселилися у відбудованому після війни пасажі у 1951 році. Це був щасливий час розквіту творчих сил і найвищого визнання цих легендарних митців. Пригадуються слова народного артиста, Героя України, у минулому головного хормейстера театру Льва Миколайовича Венедиктова: «Театр яскрів такими голосами, як Гришко, як Гмиря. Це дивовижні голоси, які увійшли в історію минулого століття».
11. вул. Хрещатик 15, Борис Гмиря
Неймовірний і такий хвилюючий збіг: поверхом вище у цьому ж будинку саме над квартирою Михайла Степановича Гришка мешкав великий український співак Борис Романович Гмиря. Отже, дві меморіальні дошки на вході. За кожною ціле життя з трояндами і терніями, непростий творчий шлях, тріумф визнання і … золота сторінка в історії українського і світового вокального мистецтва.