Вiра Горбатюк - Алла Вишнева
Mузичні Aдреси Kиєва
вул. Межигірська №1, Контрактовий будинок
Щоб продовжити наші екскурсії по музичних адресах Києва, далеко від Києво-Могилянської академії ходити не треба, а лише перейти вулицю Межигірську на протилежний бік. Одна-дві хвилини і саме тут, на Контрактовій площі, ми потрапимо з однієї епохи в іншу, якщо мислити мовою архітектури, принаймні, то з епохи бароко - в епоху класицизму. Одразу побачимо споруду, благородно-стриманий характер якої безпомилково вказує на її приналежність до цього стилю.
Є серед київських будинків такі, що їх своєрідна «біографія» не може не викликати захоплення. Здається, саме про них говорив Костянтин Паустовський: «Історія будинків буває іноді цікавішою за людське життя. Будинки довговічніші за людей і стають свідками життя кількох людських поколінь …» Саме такою є історія київського Контрактового будинку (вул. Межигірська №1), особливо ті її сторінки, що пов`язані з музичним мистецтвом.
Контрактовий будинок був відомий далеко за межами Києва – в Росії ів Європі. Але минув час, і сьогодні не всі, мабуть, кияни знають, який-то Контрактовий будинок і де він розташований. Неподалік від нього неодноразово про це розповідала історик-києвознавець Леонора Натанівна Рахліна, до речі, дочка видатного диригента Натана Рахліна.
РАХЛІНА: - Ми стоїмо на одному з майданів Подолу, який впродовж багатьох віків був головною площею Києва. Вона неодноразово змінювала свою конфігурацію, змінювала свою назву, насамперед, від свого функціонального призначення. Була вона Торговою площею, певний час йменувалася Магістратською площею, тому що тут височіла кам`яниця Київського магістрату. І, нарешті, з початку ХІХ століття вона отримує найменування Контрактової площі. Це пов`язано з подією знаменною для Києва та й для всієї України, взагалі, хоча, на перший погляд, здавалося б, і непримітної.
У 1797 році у Київ із Дубно було переведено так званий Контрактовий ярмарок. Щорічно в кінці січня-початку лютого на два тижні з`їжджалися до Києва поміщики, купці, фабриканти, капіталісти і тут, у Києві, вони укладали контракти, підписували наперед угоди на цілий майбутній рік на поставку товарів, наймання робочої сили на якісь серйозні роботи та інше.
Досить зауважити, що з`їжджалося до 18 тисяч чоловік. А якщо згадати, що населення Києва тоді нараховувало 23 тисячі чоловік, то можна собі уявити, що це означало. Місто вдвічі зростало, місто «виповзало» з усіх своїх меж, місто перетворювалося у бурхливу водоверть.
Центром Контрактів ставала головна торгівельна площа. На ній відбувалась жвава торгівля, справжнє торжище. Тут продавали так званий «красний» товар, тобто, говорячи сучасною мовою, - галантерею, біжутерію, прикраси, стрічки, тканини. Тут тинялися сліпі кобзарі, співали свої думи лірники, сюди тягнулися й «троїсті музики».
В селах, говорячи про площу і про мандрівку до неї в період контрактів, згадували давнє її найменування – «Місто». Не городище так називалося, а саме торгова площа. Пам`ять про це зберігається у багатьох народних піснях. Згадайте рядки Тараса Григоровича Шевченка: «Ой, купи мені, мамо, намисто, та й піду я, мамо, на місто. А на місті, мамо, на місті, там на місті музики троїсті». Ясно, що йдеться про торгову площу, де можна й на людей подивитись і себе показати.
Для України, взагалі, і для Києва особливо Контракти були центром всього економічногоо життя і запорукою економічного благополуччя. Завдяки щорічним контрактовим ярмаркам Київ набував статусу наймогутнішого торгового центру півдня Російської імперії. І тому в 1815 році за проектом архітектора Вільяма Гесте на головній площі спорудили будівлю Контрактового дому, що його ми бачимо таким самим і сьогодні.
Весь перший поверх являв собою двосвітну анфіладу, тобто це був цілий ряд залів, які тягнулися від одного торця будівлі до протилежного. Ці
приміщення мали чудове освітлення з двох боків. В залах стояли довгі столи, за якими дуже зручно було укладати угоди й контракти. А на другому поверсі розміщувалися ресторан та концертний зал. І саме тому для нас Контрактовий будинок особливо цікавий і знаковий, бо ж на час Контрактів Київ ставав центром не лише економічного, але й культурного, зокрема, світського життя південних регіонів Російської імперії. До Києва на час Контрактів з`їжджалися театральні трупи, гастролери приїздили з усіх кінців Європи. Саме тут, в Контрактовому домі, виступав легендарний Ференц Ліст, тут співала неповторна Каталані, грали прославлені брати Венявські, танцювала Істоміна, яку оспівав Пушкін у І главі «Євгенія Онєгіна»:
Блистательна, полувоздушна,
Смычку волшебному послушна,
Толпою нимф окружена,
Стоит Истомина; она,
Одной ногой, касаясь пола,
Другою медленно кружит,
И вдруг прыжок, и вдруг летит,
Летит, как пух от уст Эола;
То стан совьет, то разовьет,
И быстрой ножкой ножку бьет.
До речі, невідомо, якими враженнями навіяні ці рядки – петербурзькими чи київськими, тому що Істоміна танцювала в Києві саме в сезон 1821 року, коли тут перебував Олександр Сергійович Пушкін.
Достовірно відомо, що в Києві і саме під час Контрактів 1821 року Пушкін познайомився з Михайлом Щепкіним, який тоді вперше приїхав до Києва як антрепренер театральної трупи. Тут почалася дружба великого артиста і великого поета, яка тривала впродовж всього їхнього життя і яка подарувала світові безсмертну пушкінську трагедію «Борис Годунов», написану спеціально для Щепкіна.
Чому Контрактовий будинок обраний як музична адреса? Не тільки виступи уславлених музикантів спричинилися до цього. Справа в тому, що поява концертного залу в Києві, не зважаючи навіть на те, що і діяв то він лише в сезон Контрактів, знаменувала нову тенденцію часу. На відміну від музикування в аристократичних салонах і маєтках багатих вельмож почали з`являтися великі зали, відкриті для широкої публіки. У цих залах давали платні концерти за участю виконавців, заздалегідь позначених у програмі. Це було новим словом у європейському культурному житті, взагалі. І найбільшої активності цей процес набув якраз у ХІХ столітті. У великих містах, переважно у столицях один за одним виникають такі відомі концертні зали, як «Плейєль» і «Гаво» у Парижі, «Золотий зал» Віденської філармонії, «Альберт-холл» у Лондоні, «Концертгебау» в Амстердамі, «Гевандхаус» в Лейпцігу, які і сьогодні є центрами музичного життя європейських країн і навіть світу.
Місце Контрактового будинку у цьому ланцюжку, звичайно, дуже скромне. Але все одно, для нас важливо, що з його появою в Києві започатковано залучення демократичної аудиторії до музичного мистецтва. Адже Колонний зал імені Лисенка Національної філармонії з його чудовою акустикою було зведено набагато пізніше, у 1882 році, спочатку як будинок Купецького зібрання. Тож з моменту, коли Контрактовий будинок відчинив двері свого залу для перших відвідувачів, справедливо відліковувати час становлення в українській столиці традиції вже нового, сучасного типу концертного життя.
Особливого значення цій події надає кандидат мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Тамара Франківна Гнатів.
ГНАТІВ:- Контрактовий будинок був першим загальнодоступним концертним залом. Я не можу сказати, що це вже звучала національна музика. Але мали можливість виступити, грати, показати свою майстерність численні музиканти-українці. Це були безіменні кріпаки високообдаровані, які часто отримували освіту за кордоном – в Італії, інших країнах світу і які, повернувшись, грали в кріпацьких оркестрах, так і залишаючись безіменними. Судити про те, які то були оркестри, ми можемо з тих даних, що ми маємо про оркестр Розумовських. Наприклад, цим оркестром керував італійський композитор Астаріто. Для цього оркестру писали такі маститі метри свого часу, як Сарті і Паїзіелло на замовлення.
Демократізація аудиторії спонукала і нові форми концертного життя. З`явився новий тип артиста, вільний художник, який повинен був своєю майстерністю зробити собі ім`я і більш-менш нормальне існування, це була його професія. Тому, повертаючись до Контрактового будинку, хочу зазначити, що на початку 20-х років до 60-х в Києві побувало понад двохсот виконавців-гастролерів, це велика кількість, і більша половина їх припадає саме на Контрактовий будинок.
Тож яким змістом повниться мовчазна кам`яна споруда, коли дізнаєшся про її минуле! І, мабуть, ми вже іншими очима подивимось на цей будинок з колишньої Червоної площі, так вона іменувалася за часів радянської влади, коли тут вела свої екскурсії історик Леонора Натанівна Рахліна (історичну назву «Контрактова» площі повернули після проголошення незалежності України). Отже, зовнішній образ будівлі багато про що розповідає …
РАХЛІНА:- Архітектор Гесте працював у стилі класицизму, наймоднішого і офіційно загальновизнаного в той час стилю Російської імперії. Він визначається максимальною раціональністю, функціональністю, строгістю і чіткістю малюнка.
Щоб зрозуміти це, очевидно, треба все ж таки згадати епоху, час, для якого цей стиль був характерний. Адже пам`ятка архітектури – не просто зразок якого-небудь напрямку в мистецтві, це пам`ятник епохи. А початок ХІХ століття в Російській імперії, до складу якої входила і Україна, це, передусім, аракчеївщина, це епоха тяжіння до уніфікації, насамперед: все повинно бути підпорядковано певним правилам і встановленим нормам, все, що сягає за межі канонів, - погано. І як результат монументальні споруди цього періоду набувають характеру дещо типової будівлі, схожої до казарми, якщо хочете. Цікаво, що це було очевидно і сучасникам. Поет Олексій Толстой, наш земляк, писав про архітектуру свого часу так:
В мои века хорошим было тоном
Казарменным привычкам потакать
И четырем или шести колоннам
Вменялось в долг шеренгою торчать
Под непременным греческим фронтоном.
Фо Франции такую благодать
Завел в свой век воинственных плебеев
Наполеон, в России – Аракчеев.
Тож, будь ласка, погляньте на фасад Контрактового дому – ті самі чотири колони, той самий класичний фронтон, та сама статечність горизонтальних і вертикальних ліній, та сама чітка схема будівлі суспільного призначення, подібні якій можна було побачити повсюдно в усій Російській імперії. Проте, у даному випадку, не позбавленої високого смаку англійця Вільяма Гесте і українського архітектора, який працював разом з ним, Андрія Меленського.
В метушні і суєті Контрактів дуже легко було загубитися. Цим прегарно користувалися майбутні декабристи. Меморіальна дошка, що була колись на фасаді Контрактового будинку, нагадувала, що з 1822 по 1825 рік під час Контрактів проходили в Києві зібрання керівників Південного таємного товариства. Це не означає, що вони проходили в Контрактовому домі, це було б зовсім неможливо. Але вони були приурочені до Контрактів, бо тоді приїзд якихось 10-15 чоловік до Києва не викликав будь-якої підозри. Відомо, що саме в Києві під час Контрактів 1823 року Пестель вперше читав свою республіканську конституцію. Під час Контрактів обговорювалися плани, намічалися терміни майбутнього збройного повстання.
Ідеї свободи, рівності й братерства глибоко заволодівали свідомістю людей і запалювали їхні серця. Пулум`яно й пристрасно це висловив Бетховен мовою музики, поєднавши її з рядками Шіллєра «Обніміться, мільйони, в поцілунку злийся, світ …» «Бетховен – вождь, Бетховен – герой», - сказав про композитора один з критиків, наче висік напис на камені. Такий був час народження нової суспільної категорії, яка згодом буде називатися різночинною. З нею народжуються нові ідеали, нові вимоги до життя. Це не могло не позначитися на сфері духовній, надзвичайно чутливій до соціальних змін.
ГНАТІВ:- Це був період, коли під впливом бурхливих подій французької революції змінюється суспільний лад всієї Європи. Прояви нового позначилися на ідейно-художньому змісті, естетичній платформі в усіх абсолютно видах мистецтва, починаючи від літературної творчості, театру, живопису і кінчаючи музикою. Отже, все ХІХ сторіччя йде під знаком демократизації, демократизації абсолютно на всіх рівнях – на рівні змісту ідейного, на рівні жанру і на рівні самого виконавства. Це була доба формування національних шкіл – чеської, російської, норвезької, польської, згодом української та інших.
У Контрактовому залі знайомство нашої публіки, наших музикантів із зарубіжною культурою теж було важливим моментом у взаємозбагаченні різних національних культур. «Київський телеграф» за 60-й рік писав: «Скрипки, флейти, фортепіано і віолончелі, контрабаси, баритони то поодинці, то в різних поєднаннях день у день збуджували та хвилювали публіку, наповнюючи концертний зал звуками та оплесками». Якщо подивитись на перелік імен і на ту інтенсивність, з якою виступали тодішні гастролери в Контрактовому залі, то можна по-доброму позаздрити. Є відомості про те, що тут виступали італійські оперні трупи, балетні трупи Мадріда і Польщі, виступали відомі балерини і безсумнівно виступали солісти – інструменталісти і вокалісти.
З величезним успіхом виступала в Києві, у 23-му році, італійська співачка Анжеліка Каталані, яку називали італійським соловейком. Це було блискуче, легке колоратурне сопрано россініївського типу. Пізніше, у 40-х роках, в Контрактовому залі співала Джудітта Паста – володарка рідкісного за силою і красою драматичного сопрано. Для неї писали провідні партії у своїх операх композитори, які фактично склали славу Італії першої половини ХІХ століття – це Белліні, Доніцетті і, звичайно, Россіні. Рукописи композитора та й деякі видані його твори, свідчать про те, що вони писані з розрахунку саме на її голос і присвячені їй, це відзначено його рукою. Це не тільки був голос якогось незвичайного тембру, це було неабияке драматичне обдаровання. Прекрасна актриса Джудітта Паста увійшла в історію світового вокального мистецтва як незрівняна Норма в однойменній опері Белліні. Її натхненне й проникливе виконання молитви Норми «Каста діва» стало класикою у виконавській традиції ХІХ століття і пізніше.
На жаль, на період її виступів у Котрактовому будинку припадають ранні негаразди з голосом, бо ж співала вона дуже багато, що, мабуть, і зашкодило йому. Але досить прискіплива київська публіка не хотіла цього помічати, вона обожнювала Джудітту Пасту і сприймала її виконання з величезним ентузіазмом. Журнали й газети у цей час переставали писати про будь-які події, що не стосувалися співачки, а захоплені рецензії присвячували саме їй.
Блискучих оперних примадон, які дивували публіку неперевершеним мистецтвом бельканто, явила світові Італія, де, власне, і народилася опера. Вони прикрашали будь-яке музичне свято, так само підняли престиж Контрактового будинку, де співали в сезон київських Контрактів. Проте розвиток виконавського мистецтва не обмежувався лише вокальною майстерністю і в самій Італії. Ця країна наче експериментальна лабораторія відпрацьовувала жанри інструментальної музики також, а відтак стала законодавицею у розвитку і виготовленні багатьох інструментів, особливо струнних, унікальні зразки яких і сьогодні не мають аналогів. А це сприяло появі на концертній естраді музикантів-віртуозів, що, у свою чергу, було поштовхом до пошуку нових виразових можливостей інструмента. Справжній бум цього мистецького явища припадає якраз на початок-середину ХІХ століття.
ГНАТІВ:- На першому плані безсумнівно тут буде фортепіано. Розширюються його можливості, воно стає наче б то могутнім багатотембровим оркестром. Вдосконалюється техніка гри на фортепіано, видобуваються найрізноманітніші регістри. І це є прогресивний активний процес створення нової фортепіанної школи. Виконавство покликало за собою і композиторську практику, і, до речі, фортепіанна гра, фортепіано вплинуло і на долю інших інструментів.
Це, передусім, скрипка, яка в руках Паганіні перетворилася теж в могутній оркестр. І саме чудодійна скрипка Паганіні вплинула на гру багатьох інших скрипалів. Це Гаврило Рачинський – вітчизняний наш музикант, гастролював дуже багато в Росії і в Україні, відомий скрипаль і гітарист. Із скрипалів треба також відзначити Кароля Ліпинського, який гастролював у Контрактовому будинку в 30-40-х роках. Це не тільки був блискучий віртуоз, але й композитор, фольклорист і, що для нас дуже цікаво, збирач українських народних пісень.
Гастролювали у Контрактовому будинку брати Генрік і Юзеф Венявські. Генрік – скрипаль, Юзеф – піаніст. У виконанні Генріка Венявського крім тих, що складали, так би мовити, класичний репертуар скрипалів, звучали і власні його твори – знамениті його концерти, полонези, мазурки. Виконання захоплювало винятковою польотністю, блиском, естрадністю.
Для багатьох незабутніми були неодноразові зустрічі киян у Контрактовому концертному залі із всесвітньовідомим бельгійським віолончелістом Франсуа Серве, якого називали «Паганіні віолончелі». Захоплено сприймав артиста Тарас Григорович Шевченко – один з найбільш вдячних і чуйних слухачів. Не скупилася на компліменти і преса. В «Києвских губернских ведомостях» за 1846 рік читаємо: «Цього разу Серве привіз нам дорогоцінний подарунок – «Спогади про Київ». Ця п'єса є наслідком того гостинного прийому, з яким зустріли торік артиста кияни. Серед них знайшов він справжніх цінителів і полум`яних шанувальників. Його концерти викликали нечуваний ентузіазм, пройнятий благоговінням перед мистецтвом».
Очевидно, що найхвилюючою подією, яка буквально збудоражила місто, був приїзд до Києва у 1847 році Ференца Ліста. До цієї події готувалися дуже довго. Квитки були розпродані заздалегідь. До Києва з`їхалася величезна кількість гостей, причому їхали з різних губерній, з Росії також. І ось надійшли очікувані дні.
З київських газет дізнаємося, що на перший концерт «квитків ухвалено було 600 з поваги до публіки, щоб не душили одне одного і не розплющували. Незважаючи однак на обмеження, в залі опинилося 800 чоловік.
Контрактовий зал являв у ту хвилину цікаве видовище. Призначений для купівлі і продажу, обведений довкруж окрайкою крамничок з чепчиками, фарфоровим посудом, гумоеластичними калошами, бухарськими халатами, персидськими килимами та різною дрібнотою – цей зал перетворився раптом у храм, куди прийшли шанувальники для того, щоб почути нечуване, щоб сприйняти таємничо-впливовий глагол звука. З`явився і жрець його, здивований таким сусідством; почулися звичайні оплески – на знак привітання. Ліст сів, труснув своєю гривою, поклав свої віщунські персти на клавіші, і струни забриніли. Почався фейєрверк звуків, якась фантасмагорія, де поміж іскрами, райдужним промінням, ракетними спалахами, серед грому, дзюрчання струмочків, трелей і тьохкання соловейка вгадувалися наспіви з «Лючії», «Норми», мелодії Шуберта, замріяні мазурки Шопена, класичне Анданте Бетховена; і вся ця фантастична злива звуків промайнула, мов тривожний сон, спалахнувши на закінчення хвостом хроматичної гами …».
Ліст дав три концерти в Києві – один у Контрактовому домі, два в залі університету. Публіка палко вітала піаніста і композитора. Здавалося, віртуозність Ліста не мала меж, піднесена атмосфера його виступу ще довго по тому хвилювала слухачів. Щоправда, він трохи дивно склав свої програми. Якщо подивимося на них, то побачимо, що майже немає власних його творів, а, в основному, переважають транскрипції. В «Киевских губернских ведомостях» є невеличка рецензія. Ми читаємо там, що концерти піаніста були надзвичайним святом у місті, але рецензент дуже принципово відзначає, що Ліст даремно робив скорочення і купюри у деяких творах, а інколи навіть надмірно захоплювався чисто віртуозною стороною. Є навіть легкий закид щодо змістовності самої програми. Безумовно, ця рецензія говорить про те, що київська аудиторія того часу вже мала дещо підготовленого слухача.
Концертні виступи Ліста в Україні і те, що він написав два твори на теми українських пісень «Ой, не ходи, Грицю» і «Віють вітри, віють буйні» , мали великий вплив на формування нашої національної фортепіанної школи. Після приїзду Ліста почалося інтенсивніше навчання в школах. Всі виконували Ліста. Цікаво й те, що блискучі транскрипції, які складають скарбницю не тільки лістівської, а й світової фортепіанної музики, мабуть, вперше прозвучали саме в Києві.
Про цікаві факти щодо гастролей Ференца Ліста в Києві дізнаємося з книги доктора мистецтвознавства, професора Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського Олени Сергіївни Зінкевич "Концерт и парк на крутояре...".
ЗІНКЕВИЧ:- Лісту виповнилося 35 років. Він був у розквіті душевних і фізичних сил. Його словесний портрет залишив нам на сторінках газети «Киевская старина» П. Селецький, в майбутньому перший голова Київського відділення РМО. Будь-яка, найкраща, фотографія не замінить цього живого свідчення сучасника.
« Років тридцяти з гаком, худий, м`язистий, живі карі очі, що випромінюють розум і священне полум`я мистецтва, довгий ніс, невеликий рот з тонкими губами та саркастичною посмішкою, високе чоло, каштанове волосся, зачісане вгору, що спадає майже до плечей, бездоганний туалет, безліч маленьких орденів на ланцюжку в петлиці чорного фраку … Високий розум, що стоїть вище звичайного рівня, зразкова освіта, ученість, начитаність, легкість красномовного спілкування, також письмового всіма європейськими мовами, сила характеру, непохитність переконань, послідовна логічність у будь-якій звичайнісінькій розмові – ось інтелектуальні риси Ліста. До цього ж багатий, щедрий до марнотратства і прямодушний».
Приїзд до Києва став важливою віхою в житті Ліста. Звідси після заключного концерту Ліст вирушив до Житомира, Немирова, Бердичева, Кременця, Одеси, Миколаїва і Єлисаветграда. Це було останнє концертне турне Ліста, що завершувало його піаністичну кар`єру. Відтоді він ніколи не виступав публічно (за винятком кількох благодійних концертів), присвятивши себе цілком композиторській творчості. Київ відкрив нову сторінку і в особистому житті Ліста. На одному з концертів він познайомився з Кароліною Сайн-Вітгенштейн, яка незабаром стала супутницею його життя.
Постоїмо, хоча б у своїй уяві, біля шляхетного Контрактового будинку. Оглянемо ще раз Контрактову площу, намагаючись уявити її такою, якою вона була для киян тоді, скажімо, коли Оноре де Бальзак, побувавши в Києві на Контрактах у 40-х роках ХІХ століття, записав: «Київ – вічне місто Півночі, північний Рим».
По яких ознаках сьогодні ми можемо «побачити» Контрактову площу першої половини ХІХ століття? Про це ми запитали науковця музею історії Києва, заслуженого працівника культури Ольгу Миколаївну Друг.
ДРУГ: - От, фонтан «Самсон». Він вже був у кінці ХVIII століття і відповідно і на початку ХІХ століття, відновлений після пожежі 1811 року. «Самсон», звичайно, знову ж таки відновлений вже в наш час, але місце те саме, на якому міг його бачити і Бальзак, і Ліст, і всі, хто приїжджав на той час на Контракти. Ну, і цей будинок дитячої і юнацької творчості на Контрактовій площі класичного стилю. Він був зведений для купця Назарія Сухоти, а коли згорів магістрат під час пожежі 1811 року, то весь його службовий апарат перебрався у цей будинок. Орендували. Потім місто купило його у нащадків Назарія Сухоти, і там розмістилися адміністративні установи, а також почала працювати перша Міська дума. На фронтоні магістрату височів охоронець міста архангел Михаїл, зараз це рельєфне зображення можна побачити в музеї історії Києва у виставковому центрі, відкритому на вулиці Богдана Хмельницького, №7.
Що ще можна бачити? Це споруда ліцею по вулиці Покровській, будинок, зведений ще до того, як Меленський збудував оцей Контрактовий будинок, який ми знаємо. Там вперше були задіяні контрактні заходи в Києві, там відбувалися вистави і музичні вечори. Ну, і відповідно на Контрактовій площі збереглося декілька будинків київських цехів, оскільки ми знаємо, що Київ до 1834 року мав право міського самоврядування за Магдебурзьким правом.
Церква успіння Богородиці Пирогощі. Можемо собі нагадати, що ця церква була зведена ще за часів Київської Русі. Вона існувала з добудовами, перебудовами майже 800 років, пережила татаро-монгольську навалу і була зруйнована радянською владою. Відновлена вже у формах візантійських в кінці ХХ століття на тому самому місці, де і була.
Ну, і подивимось на територію Києво-Могилянської академії з її старою будівлею, зведеною ще при гетьмані Мазепі – ріг Контрактової площі і нинішньої вулиці Григорія Сковороди. А якщо попрямуємо з цього боку площею до вулиці Іллінської, то побачимо корпус Київської духовної академії, - ми знаємо що у 1817 році Києво-Могилянська академія втратила світський статус і стала духовною академією, - тоді і був зведений цей корпус за проектом Андрія Івановича Меленського. От, такі приблизно орієнтири.
Будівлі-довгожителі, про які розповіла Ольга Миколаївна Друг, бачили тут Гоголя, Шевченка, Пушкіна, Грибоєдова, Міцкевича, а ще велику кількість захоплених шанувальників, які чекали виходу з Контрактового залу своїх кумірів після концерту, щоб їм ще і ще подякувати за величезну насолоду і щастя зустрітися з прекрасним на такому високому виконавському рівні.
Це і запорука того, що, може, колись вже у рамках УМВБ знову відкриються двері концертного залу у цьому будинку. Хоча б сезонно, бодай, на Різдвяні свята чи на Масляну. Цей чудовий зал має ауру вдячну, яка настроює слухача на інтимне спілкування з музикою, коли говорить душа з душею і виникає найбажаніший контакт виконавця з аудиторією. Хотілося б вірити в те, що мине лихоліття і кияни повернуть собі, як повертають і відновлюють храми Божі, цей храм мистецтва. Контрактовий будинок заслужив це звання своєю «біографією».
Так було колись. А у ХХ столітті навіть кияни-старожили бачили Контрактовий будинок лише за високим темним парканом – мовчазний, обшарпаний, без будь-яких ознак життя у ньому. І несподівано у 2000-му році в реставрованій за короткий термін будівлі відбулося відкриття Української Міжбанкової Валютної Біржі.
Ідея реконструювати старий Контрактовий будинок належала голові біржового комітету УМВБ Вадиму Петровичу Гетьману. Це було виправдано історично і функціонально. Але будинок перебував тоді у вкрай занедбаному, навіть аварійному стані. На щастя, замовники реставраційних робіт усвідомлювали, що це пам`ятка не лише історії, а також і архітектури, один з довершених зразків зодчества епохи класицизму. І не лише в Києві, а й в Україні. Тож реставратори і будівельники відтворили цю споруду, надавши їй гідності одного з найкращих елітних будинків у місті. Конче важливо й те, що друге народження Контрактового будинку не позбавило його атрибутів старовини, а навпаки – наблизило до первинного задуму архітекторів Вільяма Гесте та Андрія Меленського.
